“Закон України Про доступ до публічної інформації не працює повною мірою, оскільки Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України не прийняли всіх необхідних нормативно правових актів, а органи державної влади та місцевого самоврядування продовжують приховувати суспільно важливу інформацію від громадян,” – до такого висновку прийшли експерти під час обговорення підсумків першого року дії закону.

8 травня експертами, журналістами та представниками органів влади було підбито підсумки першого року функціонування Закону (про Доступ), під час спільної прес-конференції. Захід відбувався у приміщенні інформагентства УКРІНФОРМ, за модераторства Вікторії Сюмар – виконавчого директора Інституту масової інформації.
Безумовно, Закон України “Про доступ до публічної інформації” відкрив для громадян ряд можливостей для контролю діяльності органів влади та їх представників. Однак, практика його застосування свідчить про те, що рік – це все ж таки вік незрілості. Наталія Соколенко (журналістка програми “ВІКНА-НОВИНИ” (СТБ) оприлюднила 10 фактів, про які так і не дізнались українці. Серед них: як живе Президент у Межигір’ї; скільки платять народним депутатам України та скільки іде на утримання їх помічників; чому народні депутати звернулись до Конституційного Суду України аби не декларувати видатки за 2011 рік; скільки бюджетних коштів іде на реконструкцію будинків високих чиновників в комплексах відпочинку “Пуща-Водиця” та “Конча-Заспа”; генеральні плани міст (за винятком одиничних випадків); що купує найбільший державний закупівельник НАК «Нафтогаз України»; чому державне акціонерне товариство “Чорноморнафтогаз” переплатило $330 млн. за дві бурові установки; чи існують державні гарантії перед Росією за борги енергетичної компанії ЄЕСУ; як Державна податкова адміністрація працює з фінансово-промисловими групами України.
Представник Інституту масової інформації Ольга Шалайська зазначила, що в українському суспільстві існує зневіра, в те, що даним законом можна реально вплинути на владу. 48% опитаних Фондом Демократичні Ініціативи громадян вважають, що Закон «Про доступ до публічної інформації» не здатен нічого змінити. Тому важливо показувати суспільству конкретні результати дії Закону – виграшні судові рішення, покараних чиновників, відмінені розпорядчі акти.

Представники громадських організацій, які протягом року слідкували за якістю реалізації Закону про Доступ зосередились на більш детальному аналізі перешкод його дії. Керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба, виділяє три проблемні аспекти в наданні інформації:
• відсутність відкритих реєстрів публічної інформації,
• часткове оприлюднення інформації на сайтах органів влади та місцевого самоврядування,
• зарахування суспільно важливої інформації до розряду персональних даних та відмова надавати її.
Віктор Таран, директор Центру політичних студій та аналітики, у своєму виступі підбив підсумки річної моніторингової кампанії органів місцевої влади, яку проводила його організація. “Протягом року наша організація проводила системний моніторинг виконання місцевими органами влади норм Закону, шляхом надсилання тематичних запити на інфомацію, щодо суспільно важливих проблем в усі обласні державні адміністрації та міста обласні центри. Нами було надіслано 12 хвиль тематичних однотипних запитів на інформацію. За результатами моніторингової кампанії ми склали рейтинг “Прозорості органів місцевої влади та самоврядування”, та визначили найбільш “відкриті” та найбільш “закриті” з них. За результатами річного моніторингу найкращими обласними державними адміністраціями було визнано
1 місце – Херсонська
2 місце розділили Тернопільська та Сумська
3 місце – Кіровоградська
Найгірші обласні державні адміністрації:
1 місце – Луганська
2 місце – Одеська
3 місце – Чернігівська
Найкращі міські ради:
1 місце – Луцька
2 місце – Вінницька
3 місце – Запорізька
Найгірші міські ради:
1 місце розділили – Тернопільська та Миколаївська
2 місце розділили – Черкаська та Харківська
3 місце – Львівська – підсумував він.
Серед основних порушень у роботі органів державної та місцевої влади він визнав невчасно надану відповідь, ненадання відповіді взагалі, а також неповну відповідь.
Наприкінці виступу В. Таран оголосив Top 5 «закритих тем», на які органи місцевої влади відповідають з великою неохотою або не відповідають взагалі:
• місцеві бюджети та бюджетні видатки;
• державні закупівлі;
• рішень управлінь комунальною власністю та земельними відносинами;
• генеральні плани міст та озеленення території;
• скорочення зелених насаджень.
Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права, відзначив динаміку зростання позовів щодо ненадання публічної інформації та наголосив, що за рік життя закону стало ясно, що виграти справу в суді можливо, якщо інформація не стосується політично важливих питань. Влада знаходить шляхи унеможливлення доступу до «небажаної для розголошення інформації», чим змушує суди закривати очі на норми закону.
Всі присутні представники громадського сектору погодилися, що незважаючи на позитинві зміни які відбулися після прийняття Закону одного року замало для того, щоб закон запрацював на повну силу. Такої ж думки були і представники Держкомтелерадіо України, хоча вони здебільшого наголошували на значних позитивних досягненнях першого року дії Закону.

 

 

Share On Facebook
Share On Twitter
Показати кнопки
Сховати кнопки