Відтепер бюджет буде складатися не на один, а на три роки. Це дозволить розпорядникам коштів планувати довгострокові програми. Стверджує голова Центру Віктор Таран у своїй статті для Економічної правди.

На фоні скандалів із впровадженням обов’язкової подачі е-декларацій фізичним та юридичним особам, які протидіють корупції, непомітно пройшла новина з впровадження з 2018 року трирічного середньострокового бюджетного планування.

Спільно із затвердженою нещодавно кабміном Стратегією реформування державних фінансів це стало черговим етапом бюджетної революції над реалізацією, якої останні кілька років активно працювали уряд, Мінфін, міжнародні та українські експерти, зокрема група “Публічні фінанси РПР”.

Сутність середньострокового бюджетного планування полягає в тому, що бюджет тепер складається не на один, а на три роки. І всі розпорядники коштів мають уявлення про те, що буде з їх фінансуванням не лише наступного року, а й два роки за ним, що дозволяє їм тепер планувати довгострокові програми та проекти.

Середньострокове бюджетне планування не є українським ноу-хау. Багато країн світу, включаючи наших європейських партнерів та Росію, давно його впровадили, чим значно підвищили рівень ефективності використання публічних коштів.

В Україні ця стратегія дозволяє скоротити державні видатки та запровадити Мінфіну і галузевим міністерствам механізми прогнозованості грошових потоків.

Також це дозволить:

– досягнути фінансової та макроекономічної стабільності;

– розраховувати трирічні бюджети на основі реальних показників;

– встановити контроль за державним боргом;

– обраховувати наслідки впровадження політичних ініціатив в економіку (політичні ініціативи матимуть “стелі” видатків);

– посилити бюджетну дисципліну шляхом підвищення ефективності та результативності бюджетних видатків;

– змінити філософію бюджетних видатків (від утримання бюджетних установ до надання якісних бюджетних послуг).

Як тепер виглядатиме оновлена модель трирічного бюджетного планування? Найголовніше – зміниться перебіг бюджетного процесу і структура бюджетної декларації.

1 червня кабмін повинен буде подати бюджетну декларацію, яка міститиме стратегічне планування Державного бюджету не на один – а на три роки. Для цього в ній мають бути вказані загальні межі трирічних видатків як для держбюджету, так і для всіх головних розпорядників бюджетних коштів, прописане трирічне таргетування дефіциту державного бюджету та узгоджена стратегічна бюджетна співпраця.

Але ключове що тепер в ній з’явиться це – стратегічні цілі та конкретні результати діяльності головних розпорядників бюджетних коштів, які вони планують досягнути через три роки.

Очевидно, що наприкінці року на основі уточнених агрегованих та деталізованих показників цифри бюджетних програм на наступний рік уточнюватимуться. Проте це не передбачатиме ні в якому разі кардинальній зміні трирічної бюджетної стратегії.

Це, у свою чергу, з одного боку підвищить рівень прозорості та підзвітності бюджетного процесу, а з іншого дозволить значно знизити градус “бюджетної дискусії,” яку ми спостерігаємо наприкінці кожного року у парламенті. Адже тепер затвердження у грудні поточних річних бюджетів перетворяться лише на уточнення і деталізацію раніше затверджених показників.

Крім того, трирічне планування підвищує антикорупційність бюджетного процесу – адже такий інструмент дозволяє обмежити бюджетні “побажання” політичних та фінансових лобістів.

Ще одним важливим компонентом “бюджетної революції” стало зобов’язання головних розпорядників бюджетних коштів звітувати про досягнуті результати та зобов’язання забезпечити їх публічно презентувати результати оцінки ефективності бюджетних програм. Для цього вони будуть зобов’язані публікувати паспорти бюджетних програм, звіти про виконання бюджетних програм та оцінку ефективності використання бюджетних коштів.

У плюсі будуть і місцеві бюджети. У результаті бюджетної децентралізації вони стали профіцитними, що дозволило їм акумулювати на власних рахунках майже 16 мільярдів гривень.

Новий порядок бюджетування змусить кошти місцевих бюджетів працювати на інтереси громад. При трирічному плануванні вони будуть чітко розуміти, до чого готуватися, не побоюючись щорічних “бюджетних сюрпризів” з Києва.

Відповідно, зароблені гроші муніципалітети більш охоче вкладатимуть у будівництво доріг, шкіл і дитячих садків.

Щоб зменшити рівень корупції в діях місцевих чиновників, громадяни зможуть активніше та ефективніше відслідковувати бюджетні кошти, використовуючи інструменти E-Data та розроблену центром “Ейдос” систему візуалізації місцевих бюджетів Оpenbudget, яка вже впроваджена в роботу кількох десятків муніципалітетів.

Втім, перехід на трирічні бюджети створює для економіки країни не тільки переваги, але й додаткові ризики, зокрема:

– слабка передбачуваність середньострокових показників інфляції;

– непередбачуване через політичну та військову дестабілізацію зростання цін і тарифів, курсу гривні;

– зменшення зайнятості населення.

Якщо спрогнозувати ці індикатори не вдасться, середньострокові плани не працюватимуть.

Окрім того, розпорядники бюджетних коштів на місцевому рівні ще не повністю готові до моделі трирічного планування: більшість з них не вміють будувати середньострокові галузеві плани.

Також на місцях існує високий негативний фактор в особі депутатських фракцій у місцевих радах, які можуть постійно і суттєво змінювати бюджетні пріоритети, вносячи зміни до місцевого бюджету, ставлячи під загрозу головну цінність реформи – планування і стабільне фінансування довгострокових соціально-економічних програм.

Аналогічна проблема виникла кілька років тому й під час впровадження програмно-цільового методу планування, яке, на жаль, так і залишається “впровадженим” лиш на папері.

Тому без належної підтримки з боку центральної влади, міжнародних партнерів та громадянського суспільства, які повинні будуть активно навчати чиновників як працювати в нових реаліях – результати впливу бюджетної революції українці відчують ще нескоро.

Share On Facebook
Share On Twitter
Показати кнопки
Сховати кнопки