Протягом останніх 3 років у середньому в країні щороку складають 2000 протоколів про порушення вимог урегулювання конфлікту інтересів. Більшість осіб, щодо яких складені протоколи, є посадовцями органів місцевого самоврядування чи депутатами міських рад. Я аж ніяк не вважаю, що ця статистика свідчить про тотальну корумпованість місцевої влади порівняно з центральною. Скоріше йдеться про те, що показники з виявлення правопорушень, які пов’язані з корупцією, «робляться» за рахунок представників органів місцевого самоврядування. Доволі часто посадовці порушують вимоги щодо врегулювання конфлікту інтересів через нерозуміння положень закону.

Саме тому я кілька разів на рік проводжу для посадових осіб органів місцевого самоврядування (зокрема, малих міст і ОТГ) тренінги на тему врегулювання конфлікту інтересів. У лютому такі тренінги пройшли в Нікополі, Житомирі та Червонограді. Одразу зауважу, що ці міста є учасниками проєкту Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні «Міста доброчесності», що реалізується у партнерстві з Програмою розвитку ООН і фінансується Європейською Комісією та Міністерством закордонних справ Данії. Тобто вони самостійно виявили ініціативу задля підвищення обізнаності працівників у царині запобігання корупції. Утім, у цих радах є стандартний набір прогалин у розумінні шляхів виявлення та врегулювання конфлікту інтересів.

У роботі самих виконкомів і їхніх структурних підрозділів уже напрацьовано практику повідомлення про конфлікт інтересів та його зовнішнього врегулювання. Але іноді досі трапляються ситуації, коли керівник ставить під сумнів повідомлення підлеглого про наявність у нього конфлікту інтересів. За таких обставин він або інформує підлеглого про відсутність у того конфлікту інтересів, або звертається до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі — НАЗК) за роз’ясненнями щодо наявності / відсутності конфлікту інтересів. Це хибна практика. Керівник не може піддавати сумніву наявність у підлеглого конфлікту інтересів. Особа, повідомляючи про конфлікт інтересів, чітко ідентифікує наявність у себе приватного інтересу, суб’єктивного ставлення до виконання своїх обов’язків та повноважень. Єдине, що може зробити керівник, — висловити запит про отримання додаткової інформації, якщо інакше не в змозі ідентифікувати всі обставини й визначити приватний інтерес, щоб застосувати належний спосіб врегулювання. Що ж до звернень до НАЗК за наданням роз’яснень, це має робити безпосередньо сама особа, у якої є сумніви щодо наявності конфлікту інтересів. Іноді керівник обмежується вказівкою вжити заходи щодо самостійного врегулювання. Тут варто нагади, що самостійне врегулювання є правом особи, а не обов’язком. І саме на керівника законом покладено обов’язок прийняти рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів в один зі способів, що передбачені для зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів.

Друге джерело непорозумінь, досі не врегульоване на практиці, — заборона отримувати подарунки від підлеглих. Багаторічна традиція збирання грошей на подарунок керівнику, на жаль, і досі побутує. На тренінгах цей кейс викликає в кращому разі сміх, у гіршому — розпач: «Як же ж так, керівник же образиться». Нагадую: відповідно до статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» забороняється одержувати подарунки від підлеглих осіб. При цьому вартість подарунку не має значення, на цю норму не розповсюджується правило про мінімальну вартість і «межі гостинності».

Ще одна типова проблема на місцевому рівні, досі не розв’язана у практичній площині, — спільна робота близьких осіб на комунальних підприємствах і в установах. Закон України «Про запобігання корупції» містить окрему статтю про обмеження спільної роботи близьких осіб із відповідним переліком суб’єктів. При цьому підпорядкування близьких осіб, по суті, є постійним потенційним конфліктом інтересів, який у момент ухвалення керівником рішень щодо підлеглого (своєї близької особи) набуває реальних обрисів.

Суб’єктами, на яких поширюється норма закону про врегулювання конфлікту інтересів, є, зокрема, керівники юридичних осіб публічного права, тобто керівники комунальних підприємств і більшості комунальних установ. Тож наявний конфлікт інтересів, який потребує врегулювання. У багатьох містах склалася хибна практика — звільнення підлеглого (близької особи) задля врегулювання конфлікту інтересів у керівника підприємства. Так, фактично ситуація врегульована, але це повністю суперечить нормі закону. Адже способи врегулювання конфлікту інтересів (у цій ситуації звільнення) можна застосовувати виключно до особи, у якої є конфлікт інтересів, тобто до керівника. Тож для належного врегулювання конфлікту інтересів необхідно звільняти саме керівника підприємства.

Але загалом можна стверджувати, що практика врегулювання конфлікту інтересів у місцевих радах впроваджується. Якщо на моїх перших тренінгах 2016 року учасники взагалі не мали уявлення про практики застосування способів врегулювання конфлікту інтересів, то зараз типові та повсякденні кейси вже не викликають жодних питань. Нарешті можемо констатувати зародження культури врегулювання конфлікту інтересів у посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Показати кнопки
Сховати кнопки