Про мейкерство із Юрієм Власюком

Apple Podcasts
Google Podcasts
Spotify
YouTube Playlist

З вами подкаст «Своя сорочка», створений командою Центру «Ейдос». Тут ми говоримо про українську ідентичність, її прояви у різних сферах суспільного життя, розширюємо власні уявлення про сучасну українськість та формуємо персональні лекала. З вами – Ольга Будник та Ірина Колотило.

Сьогодні ми говоримо з Юрієм Власюком, мейкером та співорганізатором ярмарків в Україні Maker Faire. 

Хто такі мейкери

ОБ (Ольга Будник): Почнемо із того, хто такі мейкери? Зазвичай так називають людей, які просто щось роблять, але я так розумію, що мейкери роблять щось дуже особливе?

ЮВ: Нічого особливого, чи виключно особливого. Це люди, які щось роблять руками. Від дитини, яка лагодить ремінець годинника, і до вченого, який намагається зробити інструмент для дослідження, – ми це все об’єднуємо як мейкерську діяльність. Для усього цього також є і окремі назви: інженери, майстри, хакери. Та якщо я ввечері готую їжу – я також мейкер, експериментую з рецептами, бо в мене не все є під рукою. 

Ми намагалися знайти або влучний переклад, або інше слово, яке б об’єднувало таку діяльність: майстри і винахідники – не підходить, тому що багато людей не є майстрами, вони просто поремонтували як вдалося. Тут складно розділити, тому і ми робимо ярмарки, на яких об’єднуємо всю цю дуже різноманітну публіку, щоб показати іншим людям, що ще можна робити руками і до чого приєднатися.

Три категорії мейкерів

Ми вирішили пояснювати мейкерську діяльність трьома рівнями. “Від нуля до мейкера” (zero to maker) – це коли людина тільки намагається щось зробити, намагається сама розібратися новій для себе навичці і навчитися ій за YouTube-відео, старих журналах. 

Друга категорія – “мейкер мейкерові” (maker to maker). Це коли людина вже в спільноті, ідеально, коли це відкрита майстерня з інструментом, так званий хардварний коворкінг (hardware coworking), фаблаби (fablab), мейкерспейси (makerspace) або хакерспейси (hackerspace). У Дніпрі є навіть біо-хакерспейс. Сюди приходять люди із різних середовищ, аби вчитися та допомагати один одному. Ті, хто просунувся далі, або знає щось про окрему технологію/напрям, допомагають іншим, хто ще не опанував ці знання. 

І третій рівень – maker to business. Це менша частина зі всієї спільноти. Частина з цих людей здатна на те, щоб перетворити свою пристрасть, або те, що вона просто вміє робити (без пристрасті – бізнес як бізнес) у те, що хочуть купувати. Ця частина може із своєї мейкерської діяльності зробити прибутковий бізнес.

ОБ: Якщо бізнес та навчання — це зрозуміло, а щодо zero to maker, яка мета цієї діяльності?

ЮВ: Тут треба повернутися трошки у часі: термін «Homo faber» – це слово, яке вперше прозвучало 300 років до Різдва Христового. Римський політик, який використав це слово, описував, що відбувається в сегменті, за яким він відповідав, – за побудовою першої швидкісної дороги у Римській імперії, а також за будівництвом системи подачі води в Рим. Він використав цей термін для означення дуже різних людей, які щось робили з інструментом. 

Тепер ще трошки «від’їдемо». Уявімо, що у нас в генах є 1,8 мільйони років, коли наші предки робили інструмент з каменю і покращували його властивості, бо це допомагало виживати.

Тому питання «чому юрист приходить на клас з ковальства і з сяючими очима підстрибує, коли він зробив якусь обручку» – для мене це взагалі не питання.

Це глибинна потреба, як на мене. І особливо добре це помітно у професіях, які не пов’язані з матеріальними речами: аудитори, юристи, програмісти. 

Мейкерське мислення

ІК: Усіх цих людей об’єднує бажання щось робити своїми руками, бачити результат, але, очевидно, їх об’єднує ще й якийсь спільний спосіб мислення. Можливо, є ще якісь особливості мейкерського мислення (maker’s mindset)?

ЮВ: Я для себе не називаю це як спосіб життя – це, напевно, практика. І якщо я це практикую, то я буду значно швидше рухатися, якщо зроблю більше помилок. А у нас зараз в суспільстві не дуже люблять і вибачають помилки, особливо на верхніх щаблях – в політиці, в суспільній діяльності, в бізнесі. Але це невід’ємна частина процесу навчання. Частково в стартапах почали про це говорити: давайте ми швидше наробимо помилок, подивимося, що виходить, що не виходить, але цього немає у широкому загалі. 

Отже, якщо я хочу чогось навчитися в дорослому віці, мені треба швидше рухатися, не боятися робити помилки. Як ще прискоритися? Знайти людей, які так само підходять до помилок, знайти групу людей в мейкерспейсі, у відкритому просторі, в майстерні, де завгодно. Я знаю про майстерню, яку священик відкрив у Львівській області для дітей із родин зі складними умовами для того, щоб вони мали можливість працювати в такій майстерні і набувати нові навички. 

Отже, пункт перший – я роблю більше помилок, пункт другий – я ділюся своїми помилками та ідеями з іншими людьми і приймаю від них допомогу та ідеї. Тут ми приходимо до доволі поширеної концепції «open hardware» або «open source» – це «відкриті креслення» або «відкритий код». Щось зробив, навчився – поділився з іншими людьми, щоб вони також могли повторити, запитати щось у тебе, залишити коментар, запропонувати якийсь інший матеріал, інші навички, які можуть збагатити твої навички.

ОБ: Звідки «ноги ростуть» у мейкерського руху? Воно було притаманно нашій культурі в Україні чи все-таки це більш сучасне явище?

ЮВ: Це явище органічне, воно дуже наше. В неблагополучні часи ми щось ремонтуємо, або намагаємося зробити своїми руками. В більш заможні часи також є час і бажання для хобі, щось зробити, показати дітям, що є не тільки планшети і роблокси (roblox — відеогра), а ще й такі речі, які також можуть приносити задоволення. Як на мене, важлива робота з дітьми саме тому, щоб показати їм, що в дорослому віці, коли вони будуть успішним юристами, літераторами, кінооператорами, є ще й така діяльність, яка може приносити задоволення не для грошей, а тому що це приємно робити і це такий спосіб відпочинку, спосіб пізнання світу і себе.

Мейкерство в освітньому процесі

ОБ: Чи десь в світі це імплементовано в освітній процес? 

ЮВ:  У 2018 році в світі було приблизно 180 ярмарків мейкерів по ліцензії “Make Magazine”. В Україні ми зробили 5 за той рік – в Дніпрі, Львові, Харкові, Одесі і Києві. В цей самий час тільки в США десь близько 400 ярмарків мейкерів відбулося в школах. Це School Maker Faire – формат, описаний в playbook (інструкції). Він безкоштовний, на нього не треба купувати ліцензію. Будь-яка школа, яка хоче зробити у себе ярмарок мейкерів, може залишити заявку на сайті, завантажити інструкцію і зробити ярмарок. 

Як це може відбуватися: хтось з батьківського комітету, або активних вчителів каже: “Діти, за два місяці у нас буде ярмарок мейкерів, будь ласка, оберіть собі проекти, поспілкуйтеся з батьками, дідусями, бабусями, і також ми запрошуємо ваших рідних принести їх проекти або продукти, які вони роблять”. Такі події, по-перше, дозволяють вивільнити творчий простір, здібності і прагнення дітей, те, що їм цікаво зробити. А найбільша цінність, це те, що вони об’єднують громади навколо школи і класу, батьки знайомляться і краще розуміють інших батьків та дітей. 

Шкільні уроки також зараз трансформуються, впроваджуються уроки STEM- освіти (ред. S – science/ науки, T – technology/ технології, E – engineering/ інженерія, M – mathematics/ математика). Я постійно кричу: додайте літеру “A”- аrt, тому що мистецтво обов’язково треба. Так ми відрізаємо 80% людей, яким це не цікаво. 

Мейкерство як інструмент реінтеграції та адаптації

ОБ: Ти зачепив тему того, що це може стати осередком громади, місцем, де люди можуть збиратися. Очевидно, що в тій ситуації, в якій зараз є Україна, ми готуємося до реінтеграції тимчасово окупованих територій. І стоятиме велике питання, як зробити так, щоб люди знову захотіли повертатися, чим вони там будуть займатися. Тому що там, на жаль, інфраструктура зруйнована. І дуже хотілося б, щоб люди самі могли відтворювати свій простір заново. Чи може мейкерство стати таким магнітом, тим, що буде об’єднувати людей? 

ЮВ: Залежно від лідера мейкерспейс може стати як магнітом, так і допоміжним інструментом. Є багато описаних кейсів про мейкерспейс в контейнері, який привозили в місця після землетрусу. Там не було 3D принтерів та супертехнологій, просто інструмент з метало- чи деревообробки. Цей мейкерський простір – контейнер чи три контейнера – ставали таким центром тяжіння органічно: тут відбулося навчання, спілкування, обмін знаннями. 

Безумовно, це один з інструментів для реінтеграції тимчасово окупованих  територій, а також для адаптації тимчасово переміщених людей, ветеранів. Я вважаю мейкерство правильним і органічним інструментом, бо коли людина працює руками, вона, звісно, також задіює голову. Ми консультувалися з терапевтами і отримали зворотний зв’язок, що майстер-класи для адаптації ветеранів, чи тимчасово переміщених осіб, які включають роботу з інструментом, деревом, металообробкою, мікроконтролерами – це один із кращих способів соціалізації і адаптації людей, які постраждали від війни, або людей із посттравматичним розладом.

Терапевтичний ефект мейкерства

ОБ: Коли я тебе слухаю, мене не покидає відчуття того, що мейкерство – це насправді прояв цього творчого початку в кожній окремій людині, і особливо, якщо мова йде про ветеранів. Так чи інакше, людям необхідно відновлюватися, повертатися до нормального життя. Те саме стосується дітей. Насправді психоемоційний стан суспільства в цілому потребує відновлення. То мейкерство – це як елемент життєстійкості, коли ми можемо повернутися до життя через творення. Правильно?

ЮВ: Коли я описував знайомому терапевту, як працюють майстерні і що роблять в них люди, вона сказала, що це вкладається в метод resilience – метод пружності, відновлюваності, який нам зараз дуже потрібен.

Мобільні майстерні

Ми дуже раді, що зараз долучені до проектів мобільних майстерень —в Україні уже в процесі проект «Tolocar» – майстерня на колесах.

Це також дуже класна реалізація, коли громада не може відкрити у себе майстерню або не знає, що вона їй потрібна. Коли така мобільна майстерня приїжджає в громаду, оператори спілкуються з місцевими, показують, що люди можуть робити самостійно, які інструменти використовувати, показують сучасні цифрові та доступні інструменти. Такий проект мобільних майстерень здатен значно більше людей підключити до ідеї відкритих мейкерських просторів.

ІК: І в тому числі тимчасово переміщених. Наприклад, ці майстерні приїхали в Стрий, в гуртожиток, де живуть переселенці, і всі разом за допомогою мобільних лазерних різаків зробили меблі для простору, де вони проводять вільний час. Насправді це про те, що ти не приїжджаєш і допомагаєш, а залучаєш спільноту, і ви разом творите той простір, в якому хочеться жити.

Залучення коштів для створення мейкерських просторів

ОБ: Ти своєю розмовою навіть спонукаєш вже до думок і нових ідей. Коли послухала з приводу того, як це у школах відбувається, перше питання, що виникло: звідки гроші взяти на те, аби облаштувати такий простір? Насправді школи, організовуючи такий ярмарок, можуть метою цього ярмарку зробити збір коштів на облаштування мейкерспейсу, закупівлі обладнання, техніки. А наступна ярмарка — це вже як результат тих продуктів діяльності, які вони створять в цьому просторі.

ЮВ: Ми, організатори ярмарків мейкерів, зацікавлені в тому, щоб було більше мейкерських просторів, тому що, чим більше простору, тим більше реалізованих проектів, які потім показуються на ярмарках, і це цікавіше для відвідувачів, адже більше нових відвідувачів буде залучено знову до майкерських просторів. 

Отже, мейкерський простір – це горизонтальна структура, якою дуже важко керувати. Cкрізь, де ми їздимо, ми запитуємо, яка бізнес-модель у вас? Звідки гроші? Наприклад, в Орландо є мейкерспейс «Fermilab». Там 6 керівників, які працюють без зарплат, на громадських засадах. У них величенький простір, де абонемент для резидента коштує 30 доларів на місяць. Я розумію, що з таким внеском обладнання, як у них, не придбати: лазерні різаки, ЧПУ станки, багато деревообробних. Вони розповідають: «Ми раз на квартал проводимо вечірку для громади, для району. І люди, які живуть поруч, приходять і донейтять гроші на те, щоб ця майстерня не закривалася і була тут”. Я кажу: «А навіщо?». Вони пояснюють, що у громаді свідомі люди розуміють, що для їхніх дітей немає більше місць, де можна щось робити конструктивне, тобто є вулиця, є кіно, торгівельні центри, а такого немає. І вони, навіть не будучи резидентами, постійно донейтять, щоб ця ідея рухалася і вживала. Такий спосіб підтримки мені до вподоби. 

ІК: І це зовсім інший підхід. Це знизу догори, а не зверху донизу. Тому що навіть в Україні є класні мейкерські просторі. Наприклад, на базі університетів, які облаштовані дорогим обладнанням, виграним на грант, але туди ніхто не ходить, там нічого не відбувається.

ЮВ: Це питання часу, я думаю, що цього буде більше. Якби ми хотіли, чи не хотіли, буде більше відкритих просторів, hardware коворкінгів. 

Довіра як основа соціального компоненту мейкерства 

ОБ: Чи можуть бути такі спейси взагалі самоокупними, щоб вони не потребували додаткових дотацій зі сторони місцевого самоврядування чи зі сторони держави?

ЮВ:  Щоб відповісти на це запитання, я хочу повернутися до соціальної складової. Ми робили на одному з ярмарків зустріч мейкерів – представників мейкерських просторів з інших країн: Чехія, Польща, Угорщина і Словенія. Ми зробили дискусійну панель, на якій чехи сказали, що у них в суспільстві скажено велика недовіра. Це наша спадщина від цього радянського минулого, коли ми не довіряємо одне одному, і це сильно уповільнює будь-яку співпрацю і розвиток усіх проектів, в тому числі мейкерських.

Один з найкращих способів подолати недовіру – це спільно щось робити в групах.

І мейкерські простори – це якраз про розбудову довіри через такий шлях.

Отже, дотації потрібні, допомога потрібна, але це залежить від моделі, яку конкретна громада вибудують в такому просторі. 

Є ще приклади таких просторів, на жаль, не в Україні поки що, які повністю про гроші. В Лондоні, де не найдешевша нерухомість, є майстерня, яка називається «Black Horse», яка тільки про металообробку і деревообробку. Туди приходять майстри виключно, щоб виготовляти щось на продаж. У них там є місце, де зберігати деревину, листи металу, швелери і так далі. 

Моделей може бути багато різних, але спільне в них і,  як на мене, важливе, що ми маємо спілкуватися, і сюди поріг входу для людей з різними навичками. 

ОБ: Мейкери – це, умовно, попередня стадія перед стартапом, чи, наприклад, підготовча стадія? Чи все таки є там продовження в цей стартап? 

ЮВ: Так, але це не geek party, я не хотів би позиціонувати мейкерські простори і, наприклад, ярмарки мейкерів як місце, де є стартапи та інновації, бо є геніальні люди, які не вважають себе інноваторами чи стартаперами, і я не хотів би їх відштовхувати.

У нас багато таких історій про людей з дуже різних напрямків, які підтягуються в цю мейкерську спільноту і роблять від звичайного бізнесу на кілька робочих місць, до стартапу, який має глобальний вплив і глобальні продажі. Але стартапи регулярно звертаються в майстерні для того, щоб зробити прототип, насмикати людей в команду, або отримати пораду чи якось компетенцію, якої у них немає.

ОБ: Це круто, що є зв’язок, насправді. Так би вони могли просто існувати всі окремо і не бути взаємопов’язаними, але добре, коли це має продовження.

Мейкери у військовий час

ІК: Під час повномасштабного вторгнення відчувається таке об’єднання зусиль, відбувається величезна кількість проектів, коли люди з різних сфер разом починають щось робити – чи то гуманітарну допомогу, чи допомогу військовим. Поділишся кількома прикладами, що зараз відбувається в мейкерській спільноті в Україні, як вони допомагають?

ЮВ: Всі включилися з перших годин. Я насправді не знаю, чим займається дуже багато людей з мейкерської спільноти, бо у них NDA (ред. non-disclosure agreement, угода про нерозголошення). Багато людей зараз працюють над проектами коптерів, дронів. Це ті, хто мають інженерну підготовку: працюють з електронікою, робототехнікою, авіаційною сферою. Починали від зварювання їжаків і шипів для зупинки військового транспорту. Також цікава історія, як відомий нічний клуб у себе на території варив “часники” – це такі шипи, які можна розкидати по дорозі, і вони зупиняють великі військові машини. 

Виявляється, що спільнота людей, які щось робили вдома, не на продаж, а просто тому, що їм було цікаво — зараз є важливою ланкою у швидкій реакції на велике вторгнення. Ті самі люди швидко включилися під час ковіду, коли поламались ланцюги постачань і треба було багато речей намагатися виготовляти у нас, власноруч, з дефіцитом витратних матеріалів.

Ця спільнота – це наша стійкість у відповіді на виклики, яких все більше.

Спільнота мейкерів

ОБ: Що відомо взагалі про світову спільноту мейкерів? Ми самі по собі чи нас хтось підтримує? Вони передають нам досвід? 

ЮВ: Так, безумовно. У США, Європі і в Азії дуже багато мейкерських просторів, ми з частиною з них спілкуємося, ділимося досвідом. І ми також тут так робимо. Ми знаємо, напевно, всі такі простори в Україні і намагаємося допомагати одне одному. 

ОБ: Ти казав про те, що відкриті у нас мейкерспейси в Харкові, Дніпрі, Львові, Києві. Наскільки це популярна ідея? Наскільки органічно це влилося в міський простір?

ЮВ: Мені хотілося б сказати, що чудово влилося, але ж у нас зараз економіка уваги і треба постійно про себе нагадувати, робити якісь події, анонси і майстер-класи, інакше ти програєш Фейсбуку чи ютуберам. Тому наші простори працюють.

ІК: А в умовах війни зараз як? Частина позакривались?

ЮВ: Так, частина закрилась і переїхала, але люди і їх навички нікуди не поділися. Вони їх застосовують на інших локаціях. 

ОБ: Чи це справді хороша ідея мати такі простори у великих містах? Чи можливо, вони би краще зайшли в менших громадах, сільській місцевості, там, де в людей менше атракцій,  можливостей для дозвілля або щоб себе реалізувати. 

ЮВ: Мені здається, що ти права, в менших містах буде більший вплив. Буде більше наочно видно, що цей простір привніс і які результати. Бо у великому місті багато грошей, багато амбіцій. Але у великому місті простіше зібрати кошти і людей. Тут більше програмістів чи інженерів, які готові зробити внесок чи придбати частково обладнання, ніж в меншому місті. Для менших міст ідеальний варіант – це мобільна майстерня, про яку ми говорили (проект «Tolocar»).

ОБ: Я думаю про мобільні майстерні, і в мене складається думка, що це насправді класно спрацьовує з точки зору привернення уваги. Але як тільки ви пробудили цей інтерес у людини, показали їй, як це працює, а потім сіли в машину і поїхали… Що їй залишається після цього? 

ЮВ: У мене немає відповіді на це запитання, але ми шукаємо способи, моделі, яким чином це розбудувати. Наприклад, найбільший виклик  – людина або група людей, які візьмуть на себе відповідальність. Ти маєш запустити, підтримувати, шукати гроші на опалення, оренду, ремонт інструменту, придбання нового. І найбільше уваги приділяти тому, щоб запрошувати і навчати людей, які приходять в цей мейкерський простір. 

Жінки та мейкерський рух

ІК: Я би хотіла трошечки поговорити про мейкерство і жінок, оскільки зараз велика кількість жінок працюють в тилу на перемогу. Але серед жінок це не настільки поширено. Хоча говорять, що взагалі мейкерспейс з’явився, коли жінки об’єднувались разом,  шили, спілкувалися, обмінювались досвідом. Як в Україні ситуація і що можна зробити?

ЮВ: В Україні цим ніхто не займається сфокусовано. В США є журнал, який називається «Reimagine», у них вийшов примірник, присвячений тільки жіночим мейкерським проектам, щоб показати, що це не розмазана історія, що є пару жінок і є чоловіки, інженери. Справжні чоловіки і справжні інженери. 

Ми готуємо зараз майстер-клас із зварювання «Мама та дитина». Я робив опитування, і дуже багато людей хочуть спробувати, хочу це перевірити, бо ми не можемо сказати, що жінкам цікаво, чи не цікаво, тому що немає пропозицій. Ніхто не пропонує жінкам навчитися працювати з мікроконтролерами, або з основами робототехніки.  В мейкерських просторах завдяки культурі підтримки, а також толерантності до помилок робити такі навчання значно простіше.

Цей спейс – це безпечне місце для помилок, безпечне місце для того, щоб прийти і поспілкуватися.

В останньому ярмарку в Києві,  в якому брали участь близько 250  мейкерів, третина учасників були жінки. Це не якась статистична похибка, це частина нашої культури. На платформі «Острів» якийсь час керівницею майстерні була дівчина старших курсів технічного вишу. Ми в Дніпрі робили ярмарок мейкерів, і одна  з учасниць, яка продавала прикраси, розповіла, що працює на Інтерпайпі (завод сталевої промисловості у Дніпрі) оператором ЧПУ станка. Вони коштують по 200-300  тисяч доларів, це комп’ютеризовані, складні машини. І вона працює на такому станку, а у вільний час робить прикраси. Я думаю, що в нас країна втрачає від того, що мало жінок залучено до інженерних напрямків, бо це додаткове збагачення способу думок, погляду на проблему, на речі, на які одні люди дивляться так, а інші – інакше.

Українські мейкери та розвиток світової спільноти

ЮВ: Нас запросили виступити на німецькому ярмарку мейкерів в Ганновері кілька тижнів тому, який вперше з часів ковіду проводився в офлайн-форматі. І Світлана, моя дружина – теж частина команди, була на місці в Німеччині, а мені зробили включення через Zoom. Тема виступу була така: «Коли прийшла війна, а ти мейкер». Світлана каже, що в кінці зв’язок пропав, а німці аплодували хвилину. Я зробив виступ про те, як мейкерська спільнота відреагувала на вторгнення. Було три теми: захистити, підтримати і вести. Це приклад для всього світу, яка є користь і в чому мейкерська спільнота може підтримати в таких екстремальних, граничних ситуаціях.

ІК:  На Yahoo!News  вийшла стаття про мейкерську відповідь, інтерв’ю із тобою. Там майже 500 коментарів і всі в стилі: «Вау!», «Круто!», «Україна зараз показує світу, як рухатися, що робити». Чесно, кажучи, я не знайшла якихось негативних, чи критичних коментарів.

ЮВ: Дякую! Це один з прикладів того, як спільнота, попередньо розбудована і більш менш знайома між собою, значно швидше і ефективніше реагує на виклики, а викликів у нас дедалі більше з’являється у нашому житті. 

ІК: Коли я була на фестивалі «Re:publica» у Берліні (це такий фестиваль інноваторів, мейкерів, інженерів, креативщиків), німці говорили про те, що у Німеччині вони зазвичай беруть якусь гіпотетичну проблему, шукають її рішення і ніде не застосовують результати. А в Україні ми можемо практично імплементувати та вирішувати проблеми.

ЮВ: Ми у 2018 році, коли зробили п’ять ярмарків, виснажилися, не розуміли, навіщо ми це робимо, грошей немає, часу купу витрачаєш, їздиш в кожну майстерню. А коли почався 2022 рік, я  зрозумів навіщо.

Так ми познайомилися з усіма майстернями, з більшістю мейкерів, небайдужих людей. Важливий момент – це про небайдужість. Мейкерські підходи, спілкування, проекти і люди, які на це відгукуються, на майстерню або на ярмарок зібраний. Коли це не продаж, де тобі просто щось продають, як в торгівельному центрі чи на ярмарках-продажах, а коли ти спілкуєшся. Люди, які реагують на такі події –  для нас дуже важливий актив.

Як стати мейкером?

ЮВ: На сайті https://makerhub.org/ є карта відкритих майстерень. В Києві, напевно, найпростіше: тобі треба прийти на день відкритих дверей у майстерню Hacklab, подивитися, як це влаштовано і записатися на один з наступних майстер-класів, або взяти тимчасовий абонемент. Прийти і подивитися, чим займаються люди, попросити допомоги, щоб тебе навчили користуватися інструментом, який тобі до вподоби, а потім, можливо, який тобі треба для того, щоб розвивати свій бізнес, свій проект, чи свою ідею.

ОБ: Супер. Чекайте в гості!

Цінності мейкерства

ЮВ: Насамперед це все — про подолання вивченої безпорадності, а також про
демократизацію доступу до інструментів і технологій.

Мейкерство — не про високолобих інженерів, які сидять в закритих, красивих, блискучих приміщеннях і кажуть «стартапи», «ярд» «інновація», а про те, що більше людей можуть сюди зайти і подивитися. І, сподіваюся, залишитися. Людей, які будуть також частиною нашого фундаменту і в стартапах, і в інноваціях, і просто в пересічному mental health – душевному здоров’ї, коли ти робиш якісь речі, які тобі подобається робити, навіть якщо це не бізнес і те не хочеш їх продати.

ОБ: Судячи з нашої розмови і твоєї презентації, все набагато складніше, ніж ви собі думаєте…

ІК: Але все набагато простіше, ніж ми собі уявляємо!

ЮВ: Дякую вам за запрошення! Буду працювати над тим, щоб це було менше схоже на презентацію, а більше схоже на залучення, щоб ви опинилися в мейкерському просторі.

ОБ: Дякуємо за розмову. Послухати те приміряти свою сорочку можна на Ютубі та усіх подкаст платформах. 

 

Проект реалізується Центром «Ейдос» за підтримки представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Підписуйтесь на зручних для вас платформах та залишайте свої коментарі.